Більшість з вас точно чула про користь холодного (або льодяного) душу. І за останні декілька років, я й сам багато разів практикував холодний душ. Щоправда робив це вимушено, ну ви розумієте. Ні?

Ми ж в Україні живемо. А в Україні навіть в XXI сторіччі щороку виключають гарячу воду на профілактику влітку. Тож із холодним душем я знайомий вже давно. Але час іде, в квартирах з’являються бойлери, і я вже не сподівався знову зустріти його, ну той самий душ що лише з холодної води. Проте, наші шляхи знов перетнулись.

Близько року тому, на прийомі в невролога, я отримав пораду про холодний душ щодня і радо ділюсь нею з вами. Справа в тому, що раніше я робив це абсолютно неправильно, а з урахуванням цієї поради – холодний душ став моїм близьким другом, з яким ми бачимось щодня. І найголовніше – тепер без жодного дискомфорту.

Отже, як це було ще пару років тому: заліз в душ, включив холодну воду, накричався, наматюкався, через півтори хвилини вимкнув воду і бігом загортатись в рушник. Не надто привабливо, як на мене. А що ж запропонувала мені неврологиня?

Крок перший: прийміть теплий душ, як завжди. Погрійтесь під ним, розслабтесь.

Крок другий: стоячи під потоком води знижуйте температуру, робіть це плавно. Знижуйте допоки не відчуєте дискомфорт, інакше кажучи – поки не з’явиться бажання закінчити всі водні процедури й загорнутись в рушник.

Крок третій: відчувши дискомфорт, так само плавно підвищуйте температуру води поки дискомфорт не пройде.

Все. Прості три кроки, які можуть суттєво змінити вашу вранішню рутину. А можливо й весь день.

З часом ваша зона дискомфорту буде зміщуватись до менших температур води, і доволі скоро ви, несподівано для себе, виявите, що вимикаєте гарячу воду повністю і стоїте під абсолютно холодним потоком. І не матимете, при цьому, жодних неприємних відчуттів.

Також хочу зауважити, що третій крок не являється обов’язковим. Якщо у вас достатньо витримки, то відчувши дискомфорт від зниження температури – утримайте себе під цим потоком зовсім трохи, не піддавайтесь спокусі зробити воду більш теплою. Через мить дискомфорт піде, а для вас це стане маленькою перемогою на початку дня, і дасть сил і наснаги на інші важливі справи.

Є в мене улюблений м’ясний ресторан.

Ми з Альоною вподобали там стейки. Не можу сказати, що вони там найсмачніші, але достатньо смачні і ще й зовсім недорогі. І от недавно там помінявся повар, бо приходила якось перевірка в цей ресторан, і з’ясували, що попередні повари регулярно таскали інгредієнти з кухні. А в самого останнього виявили, навіть, два погреби із цибулею. Це він за останній рік стільки до м’яса не доклав.

Ну от і прийшов новий повар. Він, правда, до того поваром не працював, але грав на гітарі в барі, і стейки, звісно, готувати не надто вмів. Ну як не вмів: на дачі шашлики смажив, то в принципі трохи схоже. Але пообіцяв, що навчиться і будуть стейки ще кращі. Навіть сказав, що це добре, що в нього немає досвіду в стейко-смаженні, бо це ж старі професіонали знають досконально як приготувати так, щоб ще й можна було половину цибулі в свій кошик під столом скинути. А цей новий всіх цих схем не знає, і отже цибулю красти і не буде. І стейки мають тепер бути більш соковиті.

І отже, замовив я свій стейк і чекаю. Дивлюсь по сторонах як люди сприймають нові кулінарні результати. В принципі не можна сказати, щоб всі були прям в захваті (українці взагалі нечасто бувають задоволені), але цілком пристойні блюда на сусідніх столах. І ось приносять стейка й мені. Ну що сказати: добротний такий кусок м’яса, весь в цибулі, поруч половина помідора підсмаженого на грилі. Не пожалкували інгредієнтів, правда. Але от посмажено все ну якось не дуже. Всередині м’ясо зовсім сире, а скоринка вже й підгоріла. Ну прям вже чорна як ніч.

Ну я офіціанту звісно й кажу, що так і так, стейк вийшов щось не дуже вдалий. В попереднього повара, хоч цибулі й було менше, але ж стейк був як стейк – соковитий і запечений як слід. Смачний був. А офіціант відповідає: ну ви ж розумієте, новенький ще вчиться, йому підтримка потрібна. І трохи часу, щоб навчився гарно готувати.

І от знаєте, я так цей ресторан люблю (з малечку тут, мене ще батьки сюди водили), то й думаю собі: ну дійсно ж, людина старається і через певний час все в неї вийде смачно і краще ніж в будь-кого з попередників. Тож я подякував офіціанту за відповідь і сказав, що нічого страшного. Все буде гаразд через деякий час.

Аж ось із сусіднього столика нахиляється до мене чолов’яга і каже “ти чєво к новому повару прістал? он стараєтся, ти што нє відіш? дай єму время і он всьо сдєлаєт правільно. а нє нравітся – іді сам сделай лучшє, крітіковать всє умєют”, а сусід його ще й додає “ви там совсєм уже абарзєлі любітєлі стєйков, ми всю жізнь щщі хлєбалі с капустой, а ви тут мясом пєрєбіраєтє, память дєдов не чтітє”.

І якось так мені стало сумно від того. Виходить, що і за стейк я заплатив, але отримав щось недо-пере-печене, і ще й повинен сам піти і приготувати собі їжу.

І ось сидів я й думав. Думав-думав, та й надумав подзвонити в інший ресторан. Може там є вільні місця. Пам’ятаю ми туди якось з Альоною заходили і нам сподобалось. Дорожче звісно, але й смачніше. Та й персонал більш привітний.

І от дзвоню я, а там кажуть – так, є вільні столики, хочете – зараз зарезервуємо для вас з дружиною один. І ще й таксі вам викличемо, щоб перевезти вас. Правда вже після карантину.